Доволі часто батьків і педагогів непокоїть проблема дитячого вередування. Батьки зізнаються, що коли дитина маленька, вони здебільшого не звертають увагу на її вередування, адже дитину легко змусити підкоритися. Однак вона швидко росте, відповідно, ускладнюються та поглиблюються її вередування. Батьки починають жорсткіше реагувати на такі прояви поведінки.
Пропонуємо ознайомитися з основними характеристиками дитячого вередування.

Спочатку виокремимо підгрупу дітей, небажані поведінкові прояви яких жодного відношення до вередування не мають. Це стосується дітей, які не здатні адаптуватися до умов життєзабезпечення. Причини цього різні. Однією з них є те, що діти, які часто хворіють, інколи «доліковуються» в дитячому садку (так вигідніше для тих мам, які працюють]. Такі діти вередують здебільшого в ранковий і вечірній час.
З'ясувалося, що до відвідування дитячого садка діти переважно ставляться як до «вимушеного» варіанта: батьки — на роботу, а діти — у дитячий садок, хоча вдома їм ліпше. Часті застудні захворювання впливають і на емоційний стан дитини. Поза увагою батьків залишається прихований етап захворювання: за день-два до підвищення температури та появи нежитю дитина вередує без очевидних підстав. Здебільшого впродовж 3-5 днів батьки лікують дитину удома, а коли температура нормалізується, ведуть її в дитячий садок, іноді просять вихователя не виводити дитину на прогулянку, простежити, щоб у неї був свіжий носовичок, закапати ніс перед сном тощо. Вони забувають, що на реабілітацію після захворювання дитині теж потрібен час та відповідний «санаторно-курортний» режим, а її повертають у загальний режим групи дитячого садка. Іноді після хвороби діти відпочивають, сплять навіть менше, ніж завжди. Адже вдома — «свобода», а коли знову «на роботу» — вранці й увечері дитина починає вередувати: не виспалася, хоче ще поніжитися в ліжку, сама не знає, чого хоче, довго не може заснути.

Причиною вередування часто стає перевантаження дитини «освітніми» справами. Батьки впевнені, що дитина залюбки за них береться: окрім дитячого садка, вона відвідує підготовчі заняття при
школі [у другій половині дня і в суботу]або гурток. Про те, що дитина вередує щовечора через надмірну втому, батьки навіть не здогадуються... Здебільшого розкриття причин вередування сприяє тому, що батьки починають розуміти, що потрібно змінювати режим життєзабезпечення дитини.

Слід виокремити так зване протестне вередування як форму вияву дитиною свого незадоволення, неприйняття певного ставлення до неї близьких дорослих. Причини цього різні. Насамперед, це прояви так званої кризи «Я — сам», коли дитина рішуче протестує проти
надмірного втручання дорослих в її життя, що обмежує її свободу дій. Дитина ще не здатна усвідомлювати певні речі. Наприклад, зважати на те, що мама поспішає, що вона не може дозволити дитині таку свободу чи просто впевнена, що та має обов'язково коритися батькам.
Іноді батькам ніколи вислухати дитину або вони не звикли виокремлювати для цього час, бути обізнаними з щоденними подіями її життя в дитячому садку, із причинами зміни її настрою, з особливос¬тями її взаємин з однолітками тощо. Батьки втручаються лише тоді, коли виникають конфліктні ситуації. Нерідко спосіб розв'язання таких ситуацій не є справедливим і чесним із позиції конкретної дитини. Зрозуміло, що дитина змушена визнати вердикт дорослого, однак власне несприйняття залишає в її емоційній пам'яті «живий» слід. Накопичення такого досвіду призводить до вередування та проявів упертості дитини. І якщо дорослі й далі жорстко реагують на прояви дитячого «свавілля», конфлікт поглиблюється, а форми протесту вдосконалюються. У такому разі дитина страждає на самоті, поступово віддаляється від батьків, її образа накопичується.
Після таких «вибриків» дитина часто дуже гірко плаче. Батькам не варто ігнорувати такі сльози, адже в ці хвилини дитині дуже потрібна мамина любов, тепло, близькість та інтимна розмова. Бажано надати дитині можливість виплакати душевний біль, підтримати її в усьому, взяти її біль на себе, нічого не випитувати, а лише підтвердити безумовну мамину любов. А от над своєю поведінкою батькам таки варто замислитися. Необхідно налагоджувати теплі, довірливі, щирі взаємини. Варто утримуватися від зауважень, мора¬лізувань, оцінювання. Натомість слід слухати й чути дитину, розуміти й приймати її позицію, настрій, щиро радіти її успіхам, відкрито про це говорити. Не хвалити дитину, а висловлювати своє ставлення до її успіхів, схвалювати позитивні дії, вчинки.
Батьки мають пам'ятати, що хороші звички прищеплюють насамперед не словом, а атмосферою в сім'ї, шляхом наслідування поведінки рідних. Тож близьким дорослим варто навчитися замислюватися над тим, кого дитина обрала за зразок поведінки або ж проти чого вона протестує, що не приймає.
Батьки повинні навчитися виражати дитині свої почуття в необразливій формі. Не пригнічувати їх, а щиро, спокійно повідомляти про свої переживання, відчуття.
«Мені дуже соромно було це бачити»
Мені приємно, коли мій син...»
«Мені сумно, коли бачу розкидані речі. Я втомлена, а замість приємного відпочинку будемо працювати...»
Так дитина ліпше відкриває для себе поведінку дорослого, розуміє зміни в його ставленні, приймає оцінні судження. Це сприяє налагодженню довірливих взаємин у сім'ї й дає змогу дитині наслідувати поведінку дорослого, довіряючи йому.

Також варто охарактеризувати вередування заради вередування, коли дитина всіма способами прагне досягти свого. Це ті ситуації, коли дитина звикає бути центром уваги в сім'ї. Допоки її вигадки є абсолютно дитячими, батьки без проблем задовольняють їх. І не помічають, як дитина, виростаючи, вдосконалює і свої домагання. Цілком природно, що батьки в такому разі починають обмежувати її «апетити». Упродовж певного часу триває випробування терплячості близьких дорослих щодо проявів «Я хочу!»: вередування, істерики, агресія, хитрощі й маніпулювання. Аби розв'язати таку ситуацію, батьки мають усвідомити свої помилки й замислитися над їх виправленням.
Насамперед батькам варто вибудувати своєрідні «щити» від вередування дитини. Це слід робити кожному дорослому в сім'ї. Форми таких «щитів» можуть бути різними:
ігнорування — вередування не пов'язано з погіршенням стану здоров'я чи перевтомою, дитина вередує для когось їй конче потрібен той, хто бачитиме цей «концерт одного актора» і відповідно реагуватиме. Тож коли реакція відсутня, то й вередувати немає причин — «Хочеш покричати — будь ласка. Ми поки що приготуємо чай»;
. гумор — не та реакція, на яку очікує дитина, також є доволі ефективним засобом припинення дитячого вередування — «Ти так смішно катаєшся по підлозі», «Ти тренуєшся виступати в цирку!? Ну ж бо, працюй! Вибирай лише те, що подобається глядачам у цирку», «Ким ти будеш сьогодні? Може розкажеш?», «Ой, як ти це цікаво робиш! Може, тобі компанію скласти?»;
заохочення  улюбленою   діяльністю   — «А я хотів тобі партію цікаву в шахи пока¬зати... А ти хочеш повередувати... Добре»;
заборона — «Припини! Так не можна робити!», «Нам неприємно, коли ти так поводишся!». У таких ситуаціях важливо набратися терпіння, дати дитині можливість поступово відмовитися  від  прагнення  керувати  дорослими Не варто ускладнювати ситуацію. Дорослі мають підтримувати теплі та дружні взаємини.
Щоправда, не всі батьки готові над собою працювати, змінюючи емоційний формат взаємин у сім'ї. Пояснення батьків щодо цього здебільшого традиційні: «немає часу», «таке життя» тощо. У декого з них виникають сумніви щодо доцільності роботи над собою.
Батьки визнають, що існує прямий зв'язок між проявами жорстокості та агресії у взаєминах із дітьми та недостатньою увагою до проблеми прищеплення дітям моральних цінностей — добра, привітності, чуйності. Батьки усвідомлюють, що вони відповідальні за результати виховання дитини і мають починати з самих себе, з контролю за власною поведінкою. Те, що дитина наслідує саме зразки поведінки своїх близьких, більшість батьків приймають, однак значні сподівання покладають ще й на суспільне виховання. Вони готові співпрацювати з педагогами, щоб дитячий садок був зразковим привітним будинком, у якому живе добро, радість і краса.