Самосвіта педагогічних праціників

Консультація  для вихователів дошкільного навчального закладу за темою: 

«Самоосвітня діяльність педагогів»

Модернізація системи освіти вимагає суттєвих і якісних змін у практиці роботи педагога, визначає стрижневі напрями методичних служб. Все більшої актуальності набувають питання, пов’язані з посиленням неперервного характеру навчання і професійного удосконалення педагога як умови його активної адаптації до нових обставин і моделей діяльності, підготовки до рішення нових професійних завдань. Враховуючи той факт, що більшість нових знань та технологій втрачають свою актуальність в середньому вже через п’ять років, сучасна система освіти потребує від педагога постійного вдосконалення своїх знань та вмінь. Запорукою успішного реформування освіти в цілому є підвищення професійної компетентності педагога, яку неможливо розглядати без самоосвітньої діяльності.

Самоосвіта – активна цілеспрямована пізнавальна діяльність людини, яка пов’язана з пошуком та засвоєнням знань в галузі, що цікавлять людину.

Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самостійної роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу.

Потреба в самоосвіті є характерною якістю розвиненої особистості, необхідним компонентом її духовного життя. Поза самоосвітою ідея особистісного та професійного розвитку педагога не може бути здійснена.

Тому самоосвіту педагога можна розглядати як процес ознайомлення з новітніми педагогічними та психологічними дослідженнями, пошук нових напрямків у методиці та організації навчально – виховного процесу, розгляд на високому науковому рівні педагогічних проблем, що викликають утруднення в практичній роботі.

Сутність самоосвіти – здобуття педагогом знань з різноманітних джерел, використання їх в професійній діяльності, розвитку особистості та власній життєдіяльності.

Мета самоосвітньої роботи – систематичне підвищення педагогами свого професійного рівня за бажанням.

Основні завдання:

1.    Вдосконалення теоретичних знань, професійної компетентності педагога.

2.    Оволодіння новими формами, методами, прийомами навчання і виховання дітей.

3.    Вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного досвіду (ППД), новітніх досягнень педагогічної, психологічної наук, нових педагогічних технологій.

4.    Розвиток інноваційних процесів в освітньому закладі.

Але ні для кого не є таємницею те, що на сьогодні стан самоосвітньої діяльності має багато протиріч та недоліків:

1.      Педагоги, які вважають самоосвіту своєю власною справою, до якої ніхто не має ніякого відношення та висловлюють сумніви в доцільності планування самоосвіти.

2.      План самоосвіти складається педагогом не для власного використання, а для адміністрації, тому в ньому написано одне, а фактично людина працює над іншими проблемами.

3.      Плани – близнюки, скопійовані один з одного.

4.      Неузгодженість індивідуальних планів самоосвіти з тими, що заплановані в колективних формах навчання, в яких бере участь педагог. (Наприклад, в річному плані дошкільного закладу заплановано консультацію з певної теми, яку готує означений вихователь. Підготовка до неї вимагає опрацювання методичної літератури, періодичних видань, передового педагогічного досвіду, аналізу власної діяльності. А в плані самоосвіти цей момент не відображено.)

Тому тема самоосвіти обов’язково узгоджується з вихователем - методистом, визначається, виходячи з методичної теми навчального закладу, утруднень самого педагога, специфіки його індивідуальних інтересів, а індивідуальний план самоосвітньої роботи педагога на навчальний рік складається згідно з проблемними завданнями та річним планом освітнього закладу. Кожному вихователю надається можливість постійно поновлювати та поглиблювати загальні й фахові знання та вміння.

Форми самоосвіти можуть носити  як індивідуальний так і колективний характер. Ініціатором першої є сам вихователь, вона передбачає самостійну роботу педагога з підвищення професійного рівня але на її організацію впливає керівництво ДНЗ, курси підвищення кваліфікації, які ініціюють та стимулюють діяльність вихователя. Групові форми спрямовуються на активну участь педагогічного працівника в методичній роботі дошкільного закладу, науково - методичного центру (це методичні об’єднання, семінари, практикуми, тренінги та інші методичні заходи, що організуються завідувачем та методистом закладу). 

Самоосвітою педагогів дошкільного закладу обов’язково керує   вихователь - методист, який спрямовує свою діяльність на вирішення таких задач:

·      самовдосконалення у вихователя навичок та вмінь самостійної роботи з літературою й педагогічною документацією;

·      вміння виокремлювати з літератури та ППД, що вивчається основних актуальних положень, фактів, явищ;

·      вміння відбирати з прочитаного та побаченого педагогом думки, методичної знахідки для апробації, впровадження у власну педагогічну діяльність;

·      підвищення рівня самоосвіти;

·      формування у педагогів потреби в зміні технології навчально – виховного процесу;

·      поглиблення теоретичних знань про розвиток креативності дошкільників, принципи та методи цієї роботи;

·      оволодіння вихователями методами вивчення особливостей пізнавальної сфери дітей, її розвитку.

Критерії оцінювання рівня самоосвіти педагога:

·      постійно слідкує за передовим досвідом в своїй сфері діяльності, прагне впровадити його з оглядом на зміни освітніх потреб вихователя;

·      постійно займається самоосвітою;                

Найсуттєвіші особистісні риси вихователя, який підвищує свій професійний рівень :

·      любов до дітей та здатність до суб’єктивного спілкування з ними;

·      спрямованість (пізнавальна, професійна, творча).

·      високорозвинене почуття соціальної відповідальності;

·      гуманістична громадянська позиція;

·      розвинуті загальнолюдські якості: людяність, духовність, милосердя;

·      прагнення до самовдосконалення й самореалізації;

·      активність, організованість, експресивність, старанність;

·      мотивація на досягнення успіху

·      професійна компетентність, готовність до інноваційної діяльності;

Можливі види діяльності педагога в процесі самоосвіти:

1.       Читає фахові  періодичні видання.

2.       Оглядає потрібну інформацію в Інтернеті.

3.       Відвідує семінари, тренінги, конференції, лекторії, круглі столи та інші методичні заходи.

4.       Обмінюється досвідом з колегами.  

5.       Систематично проходить курси підвищення кваліфікації.

6.       Організовує роботу профільної групи, гуртка.

7.       Вивчає комп’ютерні технології.

8.       Проводить відкриті заходи.

Результатом самоосвіти завжди є інноваційний продукт, який може надаватися у формі:

·      доповіді, виступу на семінарі, педагогічній раді, методичному об’єднанні;

·      дидактичного посібника;

·      методичної розробки

·      авторської програми;                      

·      статті до фахового видання;

·      проекту;

·      методичного кейсу.

Висновки:

«Відмінною рисою самоосвіти педагога є те, що результатом його роботи виступає ефект розвитку дітей, а не лише власне самовдосконалення в особистому та професійному плані» - Крутій К.Л., Погрібняк Н.В.

Прогнозуючий результат самоосвітньої діяльності:

1.       Молоді спеціалісти зможуть більш успішно адаптуватись до умов роботи з дітьми.

2.       Педагоги матимуть змогу доповнювати й конкретизувати свої знання. Вихователі зможуть розвинути потребу в постійному поповненні педагогічних знань, вміння моделювати й прогнозувати навчально - виховний процес.

3.       Розкриють свій творчий потенціал.

4.       Досвідчені педагогічні працівники перейдуть до цілеспрямованої науково–практичної дослідницької діяльності, що вплине на якість виховного процесу й результативність педагогічної діяльності в цілому.